История борьбы детей войны с Пенсионным фондом Украины до банальности проста...

Все понимают, что:
   1) позиция Пенсионного фонда Украины противоречит действующему законодательству Украины;
   2) руководство и исполнители его указаний, выплачивая детям войны 49,80 вместо положенных 30% от минимальной пенсии нарушают действующее законодательство Украины;
   3) их действия уже давно преодолели барьер в 1700 грн., когда наступает уже криминальная ответственность (ст. 175, 356, 364, 365, 367 Криминального кодекса Украины).

И при этом никто не обращается в прокуратуру.

Определяя исковые заявления как "возмещение ущерба, причиненное бездействием органа государственной власти", юристы тихо подыгрывают Пенсионному фонду Украины. Как результат, руководство и специалисты управлений Пенсионного фонда Украины продолжают наглеть оскорбляя, крича, посылая детей войны на... и в..., чувствуя себя БЕЗНАКАЗАННЫМИ.

Мы, пожалуй, пойдем другим путем...

И так, с чего начать? Первое заявление, которое следует подать в канцелярию местного управления Пенсионного фонда Украины, имеет такой вид:

Ответом на это заявление должна быть Справка местного управления Пенсионного фонда Украины с полной распечаткой сумм ежемесячных выплат пенсии и сумм, на которые пенсия была повышена как ребенку войны.

Если управление Пенсионного фонда Украины указывает в Справке иные суммы повышения пенсии ребенку войны, чем предусмотренные частью 1 статьи 6 Закона Украины «О социальной защите детей войны» №2195-IV от 18 ноября 2004 года, то эта Справка является документальным доказательством (с печатью фонда и подписью его специалиста) того, что местное управление Пенсионного фонда Украины действует в нарушение действующего законодательства Украины. Эта Справка может быть использована ребенком войны как улика при рассмотрении прокуратурой противозаконных действий должностных лиц местного управления Пенсионного фонда Украины.

Второе заявление, которое следует подать в канцелярию местного управления Пенсионного фонда Украины, имеет такой вид:

Начальнику Управління пенсійного фонду України у _____________________________ районі         (назва району) ____________________________________         (назва міста, селища)  ______________________________області         (назва області) ____________________________________,         (прізвище, ім'я, по батькові) який мешкає за адресою: ____________________________________ ____________________________________, тел.: ________________________________ пенсійне посвідчення № _______________

ЗАЯВА

Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058-I від 9 липня 2003 року я отримую пенсію за віком з ____________ року. Як громадянин(ка) України, ______________ року народження, відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV від 18 листопада 2004 року я також належу до категорії дітей війни. Згідно із Довідкою Управління Пенсійного фонду України в       районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від ______________ № ________ фактичне щомісячне нарахування і виплата підвищення моєї пенсії, як дитині війни (30 відсотків від мінімальної пенсії), передбаченого ч. 1 ст. 6 Закону України № 2195-IV від 18 листопада 2004 року, здійснені Пенсійним фондом України не у повному обсязі. Вказане Управління Пенсійного фонду України нараховує і виплачує підвищення моєї пенсії, як дитині війни, керуючись п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року всупереч ч. 1 ст. 6 Закону України №2195-IV від 18 листопада 2004 року, Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14 грудня 2000 року, №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року та №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, ч. 3 ст. 113 Конституції України і пріоритету законів над підзаконними актами. У зв’язку з цим прошу Управління Пенсійного фонду України в ________________ районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області на виконання положень чинного законодавства України виплатити мені невиплачену мені Управлінням Пенсійним фондом України частину суми підвищення моєї пенсії як дитині війни, передбаченого ч. 1 ст. 6 Закону України №2195-IV від 18 листопада 2004 року. Також прошу Управління Пенсійного фонду України здійснювати подальші щомісячні нарахування і виплати належного підвищення моєї пенсії, як дитині війни, передбаченого ч. 1 ст. 6 Закону України №2195-IV від 18 листопада 2004 року, у повному обсязі, а саме не менше 30 відсотків від мінімальної пенсії. Попереджаючи можливу відмову Управління Пенсійного фонду України від задоволення мого прохання, повідомляю, що у такому разі я звернусь до прокуратури і суду з заявою щодо притягнення до кримінальної відповідальності службових осіб Управління Пенсійного Фонду України у ___________________ районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, винних у свідомому й навмисному порушенні ч. 2 ст. 3 і ч. 1 ст. 6 Закону України №2195-IV від 18 листопада 2004 року, Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14 грудня 2000 року, №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року та №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, ч. 2 ст. 3, ч. 2 ст. 6, ч. 2 і 3 ст. 8, ч. 2 ст. 19, ч. 2 і 3 ст. 22, ч. 1 і 2 ст. 46 Конституції України з метою зменшення розміру належного мені підвищення пенсії, як дитині війни (особі похилого віку), що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом моїм правам та інтересам. Оскільки спільні дії керівника, начальника і спеціалістів юридичного відділу, відділу нарахувань пенсій, бухгалтерії Управління Пенсійного фонду України щодо невиконання вимог чинного пенсійного законодавства України складаються з віддання розпоряджень і виконання розробки правового обґрунтування, проведення розрахунків, перерахування коштів тощо, тому ці дії будуть кваліфіковані як злочин, вчинений за обтяжуючих обставин, а саме: протизаконні дії, вчинені за попередньою змовою організованої групи службових осіб щодо особи похилого віку.

________________ 2010 р.

_____________ _____________________ (підпис)         (прізвище та ініціали)

Впрочем, если вы желаете разъяснить основания своей позиции, то можете добавить заявлению следующие аргументы:

На підтвердження обґрунтованості мого прохання і наслідків його ігнорування пропоную розглянути наступні аргументи. 1. Згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-IV мені як дитині війни до моєї пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинна виплачуватись доплата у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Також ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-IV, викладена відповідно до ч. 1 і 2 ст. 46 та ч. 2 і 3 ст. 22 Конституції України, визначає, що «державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами». Таким чином, доплата до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, визначена ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-IV не може бути меншою ніж 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Рішеннями Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року та №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визначено, що будь-яке зменшення розміру або скасування (зупинення дії) вказаної доплати вважається таким, що не відповідає ст. 1, 3, ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 8, ч. 2 ст. 19, ст. 21 і 22 Конституції України. Крім того, Рішенням від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 Конституційний Суд України вказав, що «Рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Обов’язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України». Враховуючи вищевказане, а також пріоритет законів України, прийнятих Верховною Радою України, щодо підзаконних актів, до яких відносяться постанови Кабінету Міністрів України, заміна визначення суми доплати дітям війни до пенсії (або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії), передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-IV, визначенням п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 про «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» є порушенням ч. 1 і 6 ст. 92, ч. 3 ст. 113 Конституції України. Згідно з визначенням ч. 2 ст. 41 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року №2341-III, зазначений пункт Постанови Кабінету Міністрів України може бути кваліфіковано як незаконний наказ або розпорядження. Таким чином, відмова мені, як дитині війни, у виплаті передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-IV доплати до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, здійснювана посадовими особами Пенсійного фонду України на виконання п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 про «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» є протизаконною, що передбачає настання у зазначених службових осіб відповідної адміністративної або кримінальної відповідальності. 2. Заперечення можливості настання відповідальності «за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу» згідно із ч. 2 ст. 60 Конституції України, з посиланням на ч. 2 ст. 58 Конституції України, згідно з якою «ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення», суперечить ч. 2 ст. 8, ч. 2 ст.19, ст. 152 Конституції України. Конституція України розділяє поняття чинності і конституційності правових норм. Так, згідно з ч. 1 ст. 152 Конституції України «закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України». Таким чином, правова норма до визнання її неконституційною є одночасно чинною і неконституційною. З цього випливає, що виконання чинної неконституційної правової норми є порушенням ч. 2 і 3 ст. 8 Конституції України, що встановлюють вищу юридичну силу Конституції України та її пріоритет щодо законів та інших правових актів. Оскільки ч. 2 ст. 58 Конституції України визначає відсутність відповідальності лише «за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення», тому виконання чинної неконституційної правової норми, яка була на момент його вчинення порушенням Конституції України, не звільняє виконавця цієї норми від адміністративної або кримінальної відповідальності. Відповідальність держави за виконання посадовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування неконституційної чинної правової норми передбачена ч. 3 ст. 152 Конституції України, згідно з якою «матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку». Таким чином, Конституція України не тільки побічно передбачає, але й прямо встановлює відповідальність за шкоду, завдану виконанням чинних неконституційних правових норм. З наведеного випливає, що заперечення можливості настання відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування «за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу», визначеної ч. 2 ст. 60 Конституції України, суперечить ч. 2 ст. 8 і ч. 2 ст.19 Конституції України. Злочинність неконституційного розпорядження чи наказу визначається ч. 2 ст. 41 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року №2341-III, згідно з якою «наказ або розпорядження є законними, якщо вони... за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов’язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина». Також ч. 4 ст. 41 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року №2341-III визначає, що «особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах». Явна злочинність нормативно-правового акту, що зменшує розмір або скасовує підвищення до пенсії дітям війни, випливає з його протиріччя із ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-IV, яка відповідно до ч. 1 і 2 ст. 46 та ч. 2 і 3 ст. 22 Конституції України визначає, що «державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами». Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Таким чином, обов’язком посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування є знання і дотримання підстав, меж повноважень та способу дії відповідно до ч. 2 ст. 8, ч. 2 і 3 ст. 22 та ч. 1 і 2 ст. 46 Конституції України. З цього випливає, що посадові особи Пенсійного фонду України були зобов’язані знати про невідповідність Конституції України нормативно-правових актів, що зменшують розмір або скасовують підвищення до пенсії дітям війни згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-IV, а значить знати про злочинність цих нормативно-правових актів. Виконання службовими особами Пенсійного фонду України явно злочинних розпоряджень, відданих у формі нормативно-правових актів, можуть бути кваліфіковані як кримінально карані діяння, оскільки розмір невиплати мені законного підвищення пенсії, як дитині війни, перевищує 1700 грн. – суму, за якою згідно із ст. 364 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року №2341-III визначається розмір заподіяної істотної шкоди. Таким чином, службові особи Пенсійного фонду України, винні у здійсненні такої недоплати можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за ст. 175, 356, 364, 365, 367 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року №2341-III. 3. Слід також зазначити, що протизаконною є практика заперечення органами Пенсійного фонду України можливості виплати дітям війни доплати до пенсії у повному обсязі на підставі відсутності бюджетного забезпечення таких доплат. Згідно із ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-IV «фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України». У зв’язку з цим органи Пенсійного фонду України вказують на те, що законодавством не прийнято жодного нормативного акту на виконання вказаних вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-IV, не визначено на законодавчому рівні які органи повинні виплачувати підвищення пенсії, за рахунок яких коштів і джерел, в якому процедурному порядку, яким чином обчислювати вказаний розмір. Практика заперечення органами Пенсійного фонду України можливості виплати дітям війни доплати до пенсії у повному обсязі на підставі відсутності бюджетного забезпечення таких доплат суперечить ст. 88 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року №489-V, якою установлено, що в разі недостатності виділених із державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов’язаними з розмежуванням джерел виплати пенсій між державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України. У довідці Вищого адміністративного суду України «Про вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами законодавства про соціальний захист дітей війни, ветеранів війни, жертв нацистських переслідувань» від 01 травня 2009 року, зокрема, зазначається, що «цією нормою по-іншому врегульовано питання щодо фінансування забезпечення такої гарантії, як підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. І оскільки ця норма прийнята пізніше, то вона має пріоритет над нормою, закладеною у статті 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"». Таким чином, відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії дітям війни не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов’язань, встановлених ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-IV.

 

Что делать после того, как местное управление Пенсионного фонда Украины ответило витееватым аргументированным отказом?

 

Об этом читайте продолжение на страницах нашего электронного журнала...